Несподівано та неочікувано і навіть трохи приголомшиво - така була у мене реакція на перегляд цієї стрічки. Фільм начебто про Одесу про згадку та переживання автором дитинства і юності , діалоги з матусею і другом, але він набагато глибший. Він висвітлює ностальгічні відчуття за втраченим назавжди. Я дивилась на одеські вулички, людей, дітлахів........... а бачила свій дніпровській двір,свою школу своїх друзів дитинства. Біль, що це соняшне життя вже ніколи не повернеться і щастя, що воно було у мене і мені є , що згадати !!!!!! Браво режисеру !!!
А режисер цього фільма - Кирило Наумко народився в 1991 році в Одесі. Вчився в школі, де німецька мова була пріоритетна, потім закінчив романо-германське відділення Одеського університету, після закінчення якого два роки працював відеографом на борту німецьких круїзних лайнерах. В 2019 році вступив до кіношколи ZeLIG в італійському місті Больцано. І фільм, який я дивилась - дипломна робота Кирила. Він зняв ії у 2022 році. Частину влітку, а частину ,взимку. Закінчив за 5 днів до початку війни. І хоча ніхто не знав коли вона почнеться і який нас усіх чекає жах, ця стрічка набуває зараз ще яскравішого забарвлення. Кожен глядач згадує свій довоєний шлях. Кожний глядач переосмислює поняття рідного дома....... В цьому родзинка фільму. Хочу ще раз підкреслити, що фільм не про красуню Одесу. Фільм про почуття та відчуття своєї малої Батьківщини. Фільм про те, що ми втрачуємо назавжди.............
Моя щира подяка Кирилу !!!!!!!! Ця стрічка дуже важлива і необхідна нам особливо зараз...
Ольга - матуся Кирила
Немає коментарів:
Дописати коментар