Вчора вже почала писати, аж тут бабахнуло......... а потім ще і ще........Зараз начебто тиша......... Ніякого прощення !!!!! Ніколи !!!!! Нікому в цій країні !!!!!!!! А я продовжую писати про той кіношний четверг. Після "Довгих проводів" Кіри Муратової пішла до Менори дивитись " Парцелянову війну". Фільм важкий, але на відміну від усіх " победоносных" стрічок про Другу Світову - все, що знімається зараз - все правдиве. А ця стрічка якась особлива. Вона про життя трьох художників - керамистів з Харкова у 2022 році. Cлава Леонтьєв, його дружина Аня Стасенко та їхній друг Андрій Стефанов. Вони не втекли за кордон а залишились у місті під постійними ракетними ударами. Незважаючі на справжній жах навколо себе, вони продовжують створювати свій світ в своєму просторі. Крихітні парцелянові фігурки, яких автори залишають на зруйнованих будинках - мовчазні обереги - нагадуючі, що все буде гаразд..........Це прояв НЕЗЛАМНОСТІ !!!!!!!! Це - ми, українці !!! Ми такі !!!!!!!!І ця риса притаманна українській нації. Крихкість і сила - тут як в дзеркалі !!!!
Вражає те, герої цієї стрічки, які ніколи не мали справи з кінематографом, створили фільм , який вже отримав цілу купу нагород ( кому цікаво - дивимось в Вікіпедії)
А я дякую Меноре Центр за онлайн зустріч з автором фільму,за можливість подивитись його на великому екрані !!!!!. Як би не було боляче - це наша дійсність, нажаль.
Немає коментарів:
Дописати коментар