Прийшовши на відкриття виставки гобеленів, я не могла не потрапити на виставку, присвячену Івану Сокульському.Кількість зошитів з віршами, нотатками,чорновиками, щоденниками вражає !!!!!! А кількість листів - з ними можна знайомитись все життя, що залишилось......... І перша думка, яка приходить : "От якби пан Іван жив за часів інтернету, ми б такої єписталярної спадщини не мали." Не мали і не знали б цю людину так глибоко і різнобічно.
Нема сенсу пересказувати біографію Івана Григоровича . Є інтернет. Для мене Іван Сокульский є тією людиною, яка вперше змусила замислитись над національним питанням. Я росла в російськомовному середовище і як і усі на той час вважала українську мову і культуру другосортною . І ось тут на мої очі з'являється маленький віршик про степ :
Покликав степ за обрії сумні.
Далека тиша. Світло висоти.
А степ поклав свої найперші дні,
де перший раз прийшов до нього Ти.
Це було майже моїм відчуттям степу, який і досі є моєю частиною. Це сакральне місце сили на всі часи для мене !!!!! І якби не цей віршик, можливо я б так ніколи і не відчула Україну, вона б так і залишилась частиною росії.
Так що Івана Сокульського неможливо вичеркнути із мене. Він - перший маленький камінчик моєго подальшого формування як українки не за паспортом, а за духом...........Його філософсько - патріотичні вірши завжди наповнюють мене якимось таємничим відчуттям.
Я вдячна музею за сакральний дотик до розчахнутої і в той же час таємничої душі великої людини. Його відчуття України - неосяжний космос, який , можливо, нам до кінця так і не відчути !!!!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар