Колись дуже-дуже давно люди володили символічним мисленням. Про це говорять народні казки, міфи, легенди, наскельні малюнки........... Але минали тисячоліття і люди з незрозумілої мені причини почали мислити дуже конкретно, так як ми з вами зараз. Але.......... коли з'являються якісь витвори мистецтва в цьому напрямку, вони майже незрозуміли пересічному громадянину.
Стрічку Сергія Параджанова " Колір Граната" спіткала така ж сама доля. Ії заборонили для широкого прокату, як незрозумілу масам, ії переробляли для тих самих мас і , нарешті, вийшла відреставрована версія цього фільму, яку зробив Мартін Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna.
Жан - Люк Годар зазначав, що цей фільм може дати нам усе, чого б ми не побажали........Бо це справжній шедевр, це " кінематографічний Святий Грааль".
Фільм розповідає про великого армяніна - поета, ашуга, майстра любовної лірики, великого майстра літературних містифікацій та автора своєї неповторної кодованої мови - Саят - Нови.(справжнє ім'я Арутюн Саядян )
Сергій Параджанов не розповідає біографію поета в привичному для нас сенсі. Він розповідає ії мовою символів. І багато чого людина здогадується і розуміє відразу, а багато чого треба за допомогою енціклопедії символів.
Немає достоверних свідоцтв про те де здобував початкову освіту поет. В його віршах знаходять багато огфографічних помилок , а з іншого боку Саят-Нова володів та писав на армянській, грузинській, азербайджанський мовах та на їх діалектах. А також мовою фарсі.
Є версія, що початкову освіту він здобуву школі при вірменському монастирі в Санаїні. Про це розповідають кадри з книжками, де маленький Саят - Нова допомагає виносити для просушки старовинні манускрипти і потім кадр фіксує його серед цих різноманітних книжок.
Сам гранат для армян першу чергу оліцетворює єдність діаспори, розкиданої по всьому світу. Недарма в останню неділю перед новим роком в храмі освячують гранати. Гранат для армян те саме, що для українців - соняшник. Це символ життя , процвітання, достатку, родючості, подружжя. Це - сам народ !
Головна героїня, яку грає Софіко Чіаурелі, відображає як самого поета, так і його нереалізоване кохання.
Cексуальне пробудження молодого поета фіксується кадрами, коли він бачить оголені чоловічі та жіночі тіла в лазні.
І, нарешті, смерть........ відспівування в церкві, де нема жодної людини, а тільки вівці, які символізують бездоганну чистоту померлого. Агнцем Божиїм був Ісус, як ми знаємо.
Про цю стрічку, в якій майже нема діалогів, можна розповідати безкінечно. Бо мова символів- найбагатша, вона більше може розповісти, ніж наша обмежена сучасна. І на наше щастя є в світі художники, скульптори, поети , письменники режисери, яки володіють нею і вміють нею спілкуватись...........
Зрозуміти і читати цією мовою, мабудь, справжнє щастя ........... Дякую Менорі !!!
Немає коментарів:
Дописати коментар